Є події, які не просто вписуються в історію школи — вони залишаються в серці назавжди.
Сьогодні, 26 березня,наша шкільна родина зібралася, щоб відкрити пам’ятні дошки випускникам, які віддали найцінніше — своє життя — за Україну🇺🇦. Їхні імена відтепер назавжди поруч із нами: у стінах, де вони навчалися, мріяли, сміялися… і будували своє майбутнє.
Гель Володимир Володимирович,
Пазяк Володимир Юрійович,
Колбас Микола Миколайович.
Це не просто імена. Це — життя, сповнені мрій, це — долі, які обірвала війна, це — Герої, завдяки яким ми маємо сьогодні.
Під звуки молитви, під тихий подих вітру, що торкався синьо-жовтого прапора, ми схилили голови у скорботі й вдячності. Священники освятили пам’ять про наших Захисників, а кожне слово, сказане цього дня, проходило крізь душу.
Особливо щемливо звучали голоси дітей. Вони говорили про мир, про життя, про Україну — ту, за яку загинули наші випускники. І в цих дитячих словах було стільки правди, що неможливо було стримати сліз.
Схиляємо голови у глибокій шані перед батьками, рідними та близькими наших Героїв.
Дякуємо вам за мужність, за силу духу, за виховання справжніх синів України.
Ваш біль — це біль усієї нашої шкільної родини. І ваша гордість — це гордість кожного з нас.
Ми не маємо права забути.
Ми не маємо права звикнути.
Бо за кожним іменем — історія. За кожною світлиною — життя. За кожною датою — біль родини і гордість цілого народу.
Ці Герої — не просто сторінка історії. Вони — наша совість. Наша сила. Наш обов’язок жити гідно.
І поки в нашій школі звучить дитячий сміх, поки лунає слово «Україна», — вони живуть.
Назавжди….